org_logos

Бернардинський орден у Львові

Бернардинський орден – це різновид монастирського ордену, який є відгалуженням від францисканців. Заснований у середньовічній Італії, орден існував також на території сьогоднішньої України та Польщі.

До Львова бернардини вперше прибули у 1460 році. Найбільш знаковою особистістю серед них був Ян з Дуклі, який прославився як проповідник і чудотворець. Його авторитет сприяв тому, що місто дарувало бернардинам землю, надавало різного роду дозволи та всіляко сприяло. З часом бернардини набули значного впливу у місті. Після смерті Ян з Дуклі вважався патроном та охоронцем Львова. У 1997 році його визнали святим.

Ранні  монастирські будівлі

У 1463 році, невдовзі після прибуття до міста, бернардини звели дерев’яні келії і каплицю на південь від міських мурів. Ці споруди регулярно руйнували під час нападів на місто і потім відновлювали. Кожна нова відбудова супроводжувалась розширенням монастирських будівель та його території.

1600 року бернардини почали спорудження нового мурованого костелу і монастиря з оборонними укріпленнями за умови, що фортифікації монастиря буде приєднано до міських.

Період розбудови

У вересні 1600 року розпочалося будівництво нової церкви. Плани виготовив італійський архітектор Павло Римлянин, а з 1613 року будівництвом займався інший італійський архітектор Амброзій Прихильний. Він керував будівництвом до 1617 року, після чого його замінив швейцарець Андреас Бемер, котрий займався будівництвом до 1630. Власне тому архітектура костелу, а особливо його фасади, є неоднорідною. Площа перед церквою стала доступною для громадян з 1609 року.

Місце нового монастиря цього разу обрали не з південного боку від церкви, як попереднього, а з північного – для кращої обороноздатності. Для цього вирубали частину монастирського саду.

Кінцеву форму та вигляд оборонного муру монастиря було змінено за прямою вказівкою короля, в якій йшлося, в якому місці монастирські мури повинні прилягати до міських (див. рис. 5.5 та 5.6).

Після завершення оборонних мурів монастиря було закладено монастирський фруктовий сад, який також служив монастирським кладовищем (як виявлено у 1950х рр.).

У XVIII століття було зведено решту споруд: дзвіницю (1734); колону Яна з Дуклі (1737); і барокову ротонду, яка накривала колодязь у подвір’ї (1761).

Період перебудов та інтеграції

У 1772 року, після 400-лятнього польського правління, місто ввійшло до складу Австрії. В рамках своєї політичної діяльності австрійська влада  в 1784 році скасувала   Бернардинський орден. Будівлі монастиря втратили свою первинну функцію і були заняті різними інституціями, такими як історичний архів у головній монастирській будівлі, гімназія у його північному крилі і казарми у будівлях при східному мурі. Єдиною будівлею, яка зберегла свою функцію, була церква. В той же час міські оборонні споруди почали розбирати і будувати на їх місці бульвари і громадські площі.  Більшу частину Бернардинського муру було розібрано власне у цей період. Раніше закрита територія монастиря почала поступово інтегруватися у структуру міста, яке в свою чергу впродовж ХVIII-ХІХ століть стрімко розрослось за межі оборонних мурів.

Простір перед костелом

Внаслідок розбору західної частини монастирського муру відкрито площу перед церквою. У 1811 році вулицю Сербську, яка раніше закінчувалась перед міськими мурами, було продовжено на південь і з’єднано з площею Бернардинською (сьогодні пл. Соборна). Ця частина вулиці Сербської пролягала через монастирський сад, і відітнула його частину. Сам сад залишався обнесений муром аж до 1954 року.

Із початку ХVIII століття площу перед церквою засаджували різного роду зеленню та деревами, але у 1990-х її було повністю замощено. У 1950-х фігуру Яна з Дуклі, яка раніше знаходилась на верхівці колони, було знято і замінено копією барокового вазону. (Місцезнаходження фігури сьогодні достеменно не відомо.) У 1990-х було розширено площу з боку пл. Соборної. Приблизно тоді ж на площі було поставлено сувенірний кіоск, а біля колони встановили дерев’яний хрест. У радянський період (1945-1991) церква була закрита і використовувалась як склад. Після політичних змін в Україні з 1990-х її передали Українській Греко-Католицькій Церкві.

Монастирський фруктовий сад

З 1855 р. чимало гімназій розміщувались у приміщеннях північного крила будівлі монастиря. Монастирський сад, відгороджений муром до 1954 р., використовувався як заднє подвір’я. Після Другої Світової Війни тут засновано музичне училище,  пізніше факультет культури і мистецтв Львівського національного університету, які також користувались садом в якості свого подвір’я.

У 1970-х роках монастирський сад було перетворено у міський зелений парк в межах стін, які раніше його оточували. Було замощено доріжки і збережено фрагменти огороджувальних стін.

Східна частина

Східна частина Бернардинських укріплень пережила австрійські перебудови кінця ХVIII ст. У кінці ХІХ ст. до неї було прибудовано будівлю митниці, яка стала основними воротами у місто зі сходу. Цю будівлю було зруйновано під час Другої світової війни, а простір на її місці було перебудовано у 1970-х роках, влаштувавши громадську площу для відпочинку на нижній терасі.

Внутрішнє подвір’я

Простір, оточений муром на південь та схід від церкви та будівлі монастиря, використовувався для вирощування овочів, утримання худоби та іншого господарства.

На початку ХІХ ст. цю територію відкрили як митне подвір’я та основний доступ до міста для прибуття людей та товарів зі сходу через Глинянську  браму. На початку ХХ ст. колишні казарми у примурних будівлях були перебудовані для житлових та офісних потреб. Південна частина стала прохідною до Глинянської брами та житловою прибудинковою територією водночас. Північно-східна частина подвір’я була перебудована у 1970-х роках. Тут влаштували бетонне мощення і насадили нові дерева.